Київ – Режим «януковичів» ніколи не думав проводити справжні реформи. Те, що він сьогодні робить з Україною під виглядом радикальних реформ, ніщо інше, як імітація бурхливої діяльності. Коли по суті ніхто нічого не збирається змінювати, але при цьому усе робиться для того, щоб найвищі ешелони влади мали можливість ще сильніше і безкарніше розграбовувати Україну. У цьому їм всіляко сприяють олігархоохоронні органи, котрі в Україні незрозуміло чому називаються правоохоронними.
За сучасних українських умов олігархічний «бізнес» ніколи не перейде на дійсно капіталістичні рейки, подібно до Сполучених Штатів чи Великої Британії. Власне, сучасний капіталізм у тому вигляді, яким він є на сьогодні на Заході, формувався примусово, під впливом масових протестів народу. В Україні такі протести блокуються не лише владою, а й відсутністю реальних профспілок і справжньої солідарності пограбованого олігархатом суспільства.
Очевидно, що Україна потребує якнайшвидших реформ на користь середнього класу, який є головною умовою існування демократії. Поки в Україні не буде середнього класу, а 85% населення перебуватиме і надалі за межею бідності через придушення приватної ініціативи, то не буде і базису для існування та підтримки демократичних інститутів.
Потрібна свобода дій
Замкнуте коло української дійсності – це неможливість демократії без наявності потужного й масового середнього класу – і неможливість ствердження середнього класу без демократії. Не розірвавши це коло, українцям годі взагалі розраховувати на покращення у майбутньому рівня свого життя і наявність демократичних свобод.
Колишня помаранчева влада не хотіла розуміти, що українцям потрібна свобода дій. Адже без свободи дій усі інші свободи, як птах з підрізаними крилами. Крила наче є, а злетіти ніяк. Помаранчеві не демонтували радянську дозвільну систему, яка робить кріпаком підприємця, не знизили податки, не провели реформи на користь формування фермерства та дешевого кредитування малого і середнього підприємництва.
Але тривожить інше. Де подібна програма дій сучасної української опозиції? Адже в разі заміни тим чи іншим чином «донецької» влади нинішні опозиціонери так само не зможуть запропонувати нічого конкретного. Тим більше, що український народ добре пам’ятає: Помаранчева революція 2004 року, результат якої приватизував на свою користь Віктор Ющенко і його найближче оточення (добра половина якого дивним чином опинилася нині у таборі «януковичів»), зовсім не привела до очікуваних українцями наслідків.
Будь-який історичний період має свої злети і наслідки. І, як правило, ці тенденції чергуються. Варто пригадати, що за Французькою революцією пішла знову монархія. Так і в Україні. Після злету національно-патріотичних тенденцій після Помаранчевої революції настав очевидний відкат до часів найпохмурішої реакції. Після поновлення історичної пам'яті, розквіту і підтримки національної культури «донецькі», за прикладом венесуельського диктатора Уго Чавеса, будують в Україні «сталінізм ХХІ століття», відроджуючи найреакційніші совкові принципи.
Нині існуюча влада олігархічно-корумпованого режиму в Україні за всіма своїми основними ознаками схожа на мафію з її клановістю, продажністю, безпринципністю і всеїдністю. Вона не гребує будь-якими засобами для досягнення своїх цілей – якнайбільшого збагачення «обраних». Усі проголошені режимом «реформи» за своєю суттю є антинародними й аморальними, тому що заганяють основну масу населення на рівень фізіологічного виживання. При цьому клас нуворишів і чиновників все явніше демонструє українцям приклади кричущої розкоші і марнотратства, які більше схожі на бенкет під час чуми.
Все наше, а все інше ваше
На перевірку «реформи» Януковича не тільки виявилися повним блефом, вони ще привнесли повний дисбаланс в українську економіку. Ці «реформи» стали ганьбою України і демонструють собою повну загибель наявних фрагментів соціальної держави.
Та й взагалі, як можна антинародні зміни у житті українців назвати реформами? Адже це явні деформи або навмисне згортання механізмів соціального забезпечення. Олігархат визначає людям «прожитковий мінімум», котрого не вистачає навіть для елементарного виживання.
Та й хто взагалі має моральне право визначати для українського народу мінімум? Ті, котрі давно вже визначили для себе самі надмаксимум? А з ним фантастичні пільги, заморські курорти, прибутки і надприбутки, стратегічні об’єкти ВПК і вугледобувні копальні, заводи, фабрики… Вони мають буквально нефіксовані апетити. Олігархат уже давно поділив Україну за принципом: «все наше, а все інше ваше». І якщо для українського народу Україна – це Батьківщина, то для них це ніщо інше, як лише бізнес-територія. На якій, до того ж, вони не збираються проживати у майбутньому.
Спонсор історичного майбутнього України – це фіксована реальність. А вона сьогодні показує, що наочні стандарти влади орієнтовані виключно на захист самої номенклатури, чиновників і кнопкодавів із Верховної Ради. Недалекоглядність бюрократичної номенклатури і непрофесійних держслужбовців стала причиною створення напруженої обстановки у соціумі, котра у будь-який момент може призвести до проявів громадської непокори й розбалансування і без того дуже хиткої економічно-соціальної ситуації. А це в період фінансово-економічної кризи й економічної рецесії відкриває прямий шлях до зростання безробіття, зниження платоспроможності населення і державного дефолту.
Очиститись від совка
Однією з головних причин такої ганебної ситуації в Україні є ментальність совка. Доки Україна не очиститься повністю від совка, нічого позитивного для неї не варто і чекати. Совок, можна сказати, як небезпечна інфекція чи як рак. Тому очевидно, що від нього ніколи не вдасться вилікувати Україну примочками, припарками чи косметичними операціями. Потрібне повне видалення метастаз, повне знищення цієї небезпечної болячки. Інакше вона буде постійно повертатись у формі мутацій в український суспільний організм. І одним із перших етапів лікування повинна стати люстрація усього адміністративного і судового апарату, СБУ, міліції та прокуратури.
Українська олігархія має номенклатурно-кримінальне походження. За уявного антагонізму цих соціальних груп вони за своєю суттю мають спільні ключові інтереси: все перерозподілити виключно на свою користь. Але олігархат не може вічно правити Україною. Оскільки ніколи не може бути стабільною система, у якій 85 відсотків населення протистоять 5 відсоткам за байдужості 10 відсотків. І до українців має дійти, що господарі в країні вони, а не ті, хто силою захопив над ними владу.
Зараз Україна дуже схожа на божевільню, в якій владу захопили пацієнти, а лікарів посадили у клітки. А на що здатні божевільні, всім відомо. В такому разі навряд чи можна чекати на щось добре. І варто добре подумати, як звільнитися від такого положення й поставити все на свої місця...
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
